Система освіти в Україні

«Не намагайся знати все, щоб не стати у всьому невігласом»

Демокріт

Авторитетні фахівці, чий голос має вагу у світовій спільноті нещодавно дали лякаючу оцінку системи освіти в Україні. Так, згідно з їхніми висновками диплом, виданий вітчизняним ВНЗ, стрімко знецінюється. У світовому рейтингу наша країна втратила майже 20 пунктів, але при цьому вартість “корочки” зростає прямо пропорційно.

Якщо взяти європейське навчання, яке, до речі, обходиться практично вдвічі дешевше за наше, то цінність отриманих знань незрівнянна з українською. Також це стосується і якості, адже перед європейцем перспективи світлого майбутнього набагато ширші.

І. Бабін, який супроводжує Болонський процес в Україні взагалі зазначив, що наша країна – одна з останніх за якістю освітнього процесу.

Після таких оцінок стає трохи ніяково, погодьтеся. Але чи все так похмуро в реальності? Невже диплом українського зразка – просто «папірець». Давайте розберемося у цьому питанні поетапно.

Стан системи освіти

У суспільстві вже подейкують, що за кордоном студент вирушає до університету за знанням у той час, як в Україні – за «корочкою», яка може і не знадобиться у житті. Щоб повністю оцінити стан освітнього процесу, доведеться заглибитись у деякі факти.

• Загальна характеристика освіти в країні.

На жаль, наш процес передачі знань від педагога до учня полягає у підготовці кадру, спеціаліста, але він ніяк не бере на себе виховну роль. Ні школа, ні вищі заклади не вчать молодь головному: як жити в суспільстві, яких принципів дотримуватись, у що вірити, як правильно ставити ціль та йти до неї. Одним словом, у незрілих людях не виховують особистість.

За статистикою 90% отриманих знань (зокрема, шкільних) не стають потрібними у зрілому житті. Тобто діти та студенти 9 із 10 годин сидять дарма. Звідси – невмотивоване на цілеспрямовану діяльність покоління, яке не має ні самовіддачі, ні дисципліни.

• Проблеми освіти.

По-перше: що робиться щодо формування соціально здорової та освіченої особистості? Відповідь практично нічого. Одиниці педагогів та ректорів виявляють особисту ініціативу, але їх одиниці.

По-друге: чому? Все просто - в суспільстві немає ні стандарту, і ідеалу Гідної Особи!

По-третє: підсумки. Випускник – не мотивований на роботу (виняток – особисті якості), відсутнє формування колективів, 80-90% випускників мають проблеми зі здоров'ям.

Плюси та мінуси Закону про освіту

Вищезазначені факти почали лякати не лише простих обивателів, а й «верхівку». І ось Верховна Рада у 2017 році ухвалює Закон України «Про освіту», який нібито має закласти фундамент для майбутньої масштабної реформи освіти. Але як і всі інші, цей документ має як плюси, так і мінуси.

Позитивні сторони:

• МОН та органи управління освітою на місцях позбавляються невластивих їм повноважень;
• з'явилася можливість безкоштовно здобути нешкільну та післядипломну освіту за рахунок фінансування з місцевого та держбюджету;
• усунуто радянську вертикаль в управлінні освітнім процесом;
• кожен навчальний заклад має право самостійно вирішувати: навчатися за власне розробленою програмою або за типовою;
• з'явилися рамкові вимоги щодо основних видів академічної відповідальності.

Негативні моменти:

• досить палка дискусія навколо 12-річного терміну навчання;
• провалено практично всі поправки, запропоновані депутатами;
• не з'ясовано питання щодо безкоштовного харчування, фінансування профтехосвіти та оплати курсів підвищення кваліфікації педагогів.

Першу частину Закону про освіту ухвалили ще у 2014 році, але відчутних результатів немає досі.

Вища освіта та перспективи її розвитку

Ми вже торкалися трохи теми вищої освіти, а точніше її проблеми. Так, останніми роками спостерігається тенденція зниження чисельності середнього класу. Справа в тому, що багато хто по закінченню середньої школи зовсім не розуміє, куди себе прилаштувати і вирішує ... піти у ВНЗ!

І якщо в часи СРСР вимоги до освіти мали на увазі суворо стежити як за якістю знань, що надаються, так і за кількісним співвідношенням людей з «корочкою» і без, то сьогодні з появою комерційних структур і з розвитком мережі державних, піти вчитися може кожен, хто готовий заплатити "круглу" суму. Такі реалії.

Що стосується перспектив, то, на жаль, але сучасна освіта заганяється в безвихідь все глибше. По суті, збирається молодь, якій не пропонуються якісні знання та гідна оплата їхньої кваліфікації. Вибирається держава, оскільки суспільство не може принести їй потрібну користь.

Структура вищої освіти

Бакалавр – основний рівень вищої освіти у більшості прогресивних країн. А це 4 роки навчання. Лише мала частка тих, хто вирішив пов'язати свою долю з наукою та дослідженнями наважуються піти на магістратуру, навчаючись ще 1 рік. У нас практично кожен перший студент спеціаліст або магістр - це 5 років. Рік практично зайвих розтрат батьків або держави на навчання. Рік, за який молодий фахівець міг би вже працювати на благо Батьківщини. Цьому виною «спрощена» структура ВО:

• вищу освіту (технікуми, інститути, університети);
• післядипломну освіту (центри підвищення кваліфікації);
• аспірантура (науково-дослідні установи, зокрема НДІ);
• докторантура (науково-дослідні установи, зокрема НДІ);
• самоосвіта (народні університети, освітні центри, бібліотеки).

При цьому в розвинених країнах цих етапів підготовки кадру всього два: загальноосвітня школа та вища СПЕЦІАЛЬНА освіта (де здобувають знання виключно за обраним студентом напрямом).

Освіта України у ВНЗ чітко повторює модель середньої школи: учимо поверхово, але за цілою масою предметів. А починається все з того, що учень вищого навчального закладу на 1 (а трапляється, що і на 2) курсі повторює шкільні алгебру, хімію чи фізику.

Чи варто здобувати вищу освіту?

На тлі цих фактів питання: чи варто здобувати вищу освіту, вже не здається абсурдною. Отже, людина віддає 5 (іноді й 9) років свого життя за диплом, який нібито має стати путівкою у «місце під сонцем» у житті.

Але теорія відмінна від практики. Крім недосконалої системи процесу навчання, тому виною:

• корупція;
• все доступність;
• мінімальний ККД.

Звідси напрошується висновок: освіта в Україні ніяк не коштує щонайменше 5 років (на хвилиночку – це понад 43000 годин!) його важливість лише в одному: здобутті заповітної «корочки». Але як правильно вчинити, якщо більшість роботодавців тільки диплом (просто його наявність) і цікавить?

Виявляється, все просто до смішного: сьогодні в інтернеті є багато ресурсів, де документ можна придбати просто купити диплом в Україні, піти на роботу і набиратися корисних практичних знань.

Як вибрати диплом?

Навіть якщо ви вибрали максимально простий спосіб: купити український диплом , то його все одно треба вибрати. Саме від спеціальності залежатиме те саме «світле майбутнє». Для цього потрібно ґрунтовно підійти до питання та вивчити:

1. Престижність ВНЗ.
2. Затребуваність спеціальності. Потрібен моніторинг місцевого ринку праці.
3. Перспектива. Прослідкуйте прогнози спеціалістів, які є у відкритому доступі на ресурсах кадрових агенцій.
4. Кар'єрний ріст. Стаючи солдатом, мрійте стати генералом.

Таким чином, які б труднощі у зв'язку з недосконалістю освітньої системи не чатували на вітчизняного студента, завжди є прості та перевірені виходи з них. Вони дозволять витратити лише гроші, але не дорогоцінний час.